 В.Шачина с кобзарем |  |
|---|---|
 |  |
 |  |
Шачина
Валентина Владимировна
преподаватель начальных классов
Поетеса народилася в мальовничому селі Млієві Городищенського району Черкаської області. Перший вірш написала в другому класі, в 1983 році про чарівну річку Вільшанку, місточком через яку ходила кожного дня до школи.
Протягом творчого шляху було створено не один десяток віршів. Поетична палітра надзвичайно різнобарвна: від чарівних картин природи, які щедро милують людське око до глибокого філософського осмислення непростих взаємовідносин та духовного відродження душі…
Валентина за освітою – вчитель початкових класів (Корсунь-Шевченківське педагогічне училище), соціальний педагог –правник (Черкаський національний університет). Варто відзначити, що всі навчальні заклади Валентина Володимирівна закінчила з відзнакою. Крім того вона має музичну освіту. Чарівно грає на баяні та фортепіано.
СвоЇм талантом органічно влилася в Черкаську літературно-творчу студію «БРИГАНТИНА».
МОЇ ЧЕРКАСИ…
Мої Черкаси.
Площі
І майдани…
В траві біліють тихо голуби…
В картині цій – велика тайна.
Дивись в вікно , прийди сюди.
Он , бачиш, голуб з - за травини
Голубці щось розповіда?
… А вітер щедро, без упину
Травичку радісно гойда…
… Голубка слухає, воркоче,
Він щось показує крильми…
Дивлюсь на птахів
Й дуже хочу,
Щоб так було поміж людьми…
* * *
Зірвали квітку, чи зловили пташку…
Звернули ріки…
Аж болить!…
…І говорити, і мовчати важко…
Коли ми навчимося жить?
Бентежить думка про свавілля…
Безсилий щось допомогти…
Навіщо псуємо довкілля?
Що зробиш для природи т и?
Посадиш дерево, садочок?
…А зацвіте-чудова мить…
Т в о р и майбутнє для синів і дочок,
Щоб їм також хотілося т в о р и т ь !
05.05.16
Монахи череду женуть…
Монахи череду женуть…
Спокійно йдуть в поля, повільно…
Там трави їх похилі ждуть…
…І думають, і дишуть вільно …
Дивлюся й в думці постає
Своє життя, як на картині…
Бог лиш посилі всім дає…
…Пливуть хмарки…
Блакитні…
Сині…
Ти скажеш: кожному своє.-
Погоджуся, щоб не перечить…
Бог лиш посилі всім дає…
Отак: спокійно про серйозні речі…
Монахи череду женуть…
Однаково нам сонце світить…
…Лиш буде те, що має буть.
Майбутнє ми не можем відать.
18. 05.2016
Ти бачиш,як сонце світить?
Ти бачиш,як сонце світить?
Ти бачиш його,чи-ні?
Ти вмієш сонцю радіти?
А світить воно день при дні…
Якщо навіть ранок похмурий,
Якщо навіть вдень іде дощ…
Сонце про нас не забуло-
Хочеш того, чи не хоч.
Ранок почався-радіймо,
Вечір прийшов-все одно
Маємо світлу надію-
Сонце нам Богам дано,
Щоб на землі було світло,
Щоб дарувати тепло,
Щоби радіти ми вміли,
Щоб нам тепленько,спокійно було.
2011р.
«Поднимите глаза ваши на высоту небес
И посмотрите, кто сотворил их» (Ис. 40, 26)
Світ який - з піснями, веселковий…
День який – і сонце, і роса…
Кожен ранок інший, новий…
Ми живем…
Й навколо нас краса…
Груди випрямляю, щоб вдихнути ,
Очі розкриваю – бачу вись…
Хочу велич світу я збагнути…
Ти бачиш небо? Подивись:
Грає радісно веселка,
Співає коник-стрибунець…
Не треба йти кудись далеко.
«Там, де ти є, - сказав мудрець –
Шукати треба порятунку
І вміти бачити красу…»
І я живу й приходить думка,
Що неважкий я Хрест несу…
Світ який- з піснями, веселковий...
Світ який- з піснями , веселковий…
День який – і сонце , і роса…
Кожен ранок - інший , новий…
Ми живем й навколо нас краса.
Груди випрямляю , щоб вдихнути,
Очі розкриваю - бачу вись!
Хочу велич світу я збагнути…
Ти бачиш небо?Подивись:
Грає радісно веселка,
Співає коник-стрибунець…
Не треба йти кудись далеко;
Там, де ти є – сказав мудрець-
Шукати треба порятунку
І вміти бачити красу.
І я живу й приходить думка,
Що не важкий я хрест несу.
14.06.2012
Старезна тема закордону
Старезна тема закордону
Дзвенить у сім*ях тугим дзвоном.
Вона знесилює до болю
І плачуть очі: « Де ти, воля?»
Коли побачу я синочка?
Яка у нього вже сорочка?
Яка рука? Який кулак?
Життя..
Я хочу вірить:
знак
Мені готує доля…
вірю
І день за днем життя я мірю.
Я хочу бігти, а не йти…
Як важко хрест оцей нести!
Із-за кордону шлю листи…
Синочку,напиши і ти…
Дзвенить у сім*ях тугим дзвоном
Старезна тема закордону.
Березень 2012
КОЗУЛЯ
Ходить по березі козуля:
Поважна, статна, молода.
Красивий ліс. Кує зозуля.
І тихо… Став… Чиста вода.
Колише вітерець дерева,
З –за трав і лебідь виплива.
Кудись ідеш? Залиш. Не треба.
Поглянь, які поряд дива.
Я розповім тобі про гори,
У мріях разом злетимо…
Красиво, затишно,
Просторо…
А ми інакше живемо
Красу збагнути нема часу,
Поговорити слів нема;
І спішимо кудись щоразу.
Живемо так чомусь.
Дарма…
Дарма, що десь співає пташка,
Дарма веселка виграва…
Усяк бува: нелегко, важко,
А поряд бач, які дива?.
Ходить по березі козуля.
Красива. Статна. Молода.
Ж иття трива… Кує зозуля…
Б'є джерело… Тече вода…
Небесну сотню розстріляли
Небесну сотню розстріляли,
Хто? Ще не знайдено кінців.
Вони за нас насмерть стояли –
Когорта праведних бійців.
Вони злягли за Україну,
За мирне небо для усіх.
А ми що маемо? Руїну.
Плацдарм для путінських утіх.
Ми не живем, а виживаєм;
Вони все бачать із небес;
До Бога молимось, благаєм;
«За нас, за кожного воскрес, -
Помилуй господи їх душі,
Дай мудрості і нам, живим!
Тільки з тобою з точки зрушим!»
Війна триває ( поміж тим!) –
Здригається земля і плаче,
В окопах стомлені бійці,
І чортівня по полю скаче…
Страшні, страшні картиниці!
Зберімо, браття, все сумління –
Піднімемося із колін!
Поки не вмерла Україна, -
Не будемо чекати змін! –
Сьогодні треба все зробити!
Із себе треба розпочать!
Треба не мучитись, а жити!
Один за одного стоять!
Допомагати, коли треба
І говорити - не мовчать!
Очі підводити до неба –
І зійде Божа благодать –
І буде радість у оселі.
Скінчиться віха перевтом,
І ми будем незлі, веселі,
Усе здолаємо разом!
Небесну сотню розстріляли,
Війна зайшла в наші хати …
Жили і гадки ми не мали,
Що нападуть на нас «брати»,
Небесну сотню розстріляли
Й не буде знайдено кінців!
Вони за нас насмерть стояли! –
Когорта праведних бійців.
19.10.2015